Відомий ізраїльський історик Ювал Ной Харарі у своїй колонці для Financial Times наголошує, що Україна й надалі здобуває перемогу у війні з росією, незважаючи на масштабну пропаганду країни-агресора. За його словами, російській федерації не вдалося досягти стратегічних цілей, а ключова політична мета володимира путіна — знищення української нації — залишилася недосяжною.
Про це розповідає News IO
Стратегічні провали росії та українські перемоги
Харарі підкреслює, що на початку повномасштабного вторгнення росії 24 лютого 2022 року багато хто прогнозував швидке захоплення Києва. Проте президент Володимир Зеленський відмовився від евакуації, а Збройні сили України успішно відбили штурм столиці. Згодом українські військові здійснили контрнаступ, у результаті якого влітку та восени 2022 року звільнили значні території Харківської та Херсонської областей. Відтоді лінія фронту залишалася відносно стабільною, а росія, за оцінкою Харарі, не змогла здобути жодної стратегічно важливої перемоги.
Посилаючись на дані станом на 2025 рік, Харарі зазначає, що російська армія, попри величезні втрати (від 200 до 300 тисяч убитих і поранених), змогла захопити лише вузьку смугу прикордонної зони — приблизно 0,6% території України. При цьому площа, яку контролює рф, навіть менша, ніж у серпні 2022 року. Автор проводить паралелі з позиційною війною часів Першої світової, коли значні на мапі просування не давали відчутного результату на місцевості. Українська стратегія, за словами Харарі, полягає у збереженні людей та ресурсів, відходячи з небезпечних районів, тоді як російські війська виснажуються у численних, але малорезультативних атаках.
Інновації у війні на морі й у повітрі
Окрему увагу Харарі приділяє морському аспекту війни. Завдяки використанню ракет і безпілотників Україна змогла змінити хід морського протистояння: знищила крейсер «Москва», повернула контроль над островом Зміїний і змусила Чорноморський флот рф перемістити свої кораблі у віддалені бухти. У повітрі росія зазнала значних втрат, особливо після ударів по її стратегічній авіації. Водночас росія відповідає масованими ракетними атаками та застосуванням дронів проти українських міст, а українські безпілотники вражають аеродроми та нафтопереробні об’єкти в глибокому тилу рф.
За словами Харарі, країни НАТО не вводили війська в Україну й тривалий час обмежували постачання важкого озброєння. Тому всі перемоги 2022 року українські військові здобували з обмеженими ресурсами. На думку автора, якби підтримка була повною з початку повномасштабного вторгнення, то війну можна було б завершити до кінця 2022 чи влітку 2023 року. Найслабшою ланкою Харарі називає не фронт, а «розуми західних союзників України», на яких росія намагається впливати через пропаганду про нібито неминучу поразку Києва.
«В Україні вже очевидно, що Путін не досяг своєї головної мети — знищення української нації», — пише він, додаючи, що пам’ять про вторгнення, злочини й жертви підтримуватиме український патріотизм поколіннями.
Автор також наголошує, що європейські армії залишаються відносно невеликими й не мають значного бойового досвіду, тоді як українське військо налічує близько мільйона солдатів, більшість з яких є ветеранами. Харарі закликає Захід не втрачати рішучості, а розвиток української індустрії дронів та бойовий досвід вважає безцінними уроками для США та Європи.