Європейський суд із прав людини виніс рішення на користь колишнього очільника Національного антикорупційного бюро Артема Ситника у справі щодо внесення його до публічного реєстру осіб, які вчинили корупційні правопорушення. Суд дійшов висновку, що при розгляді цієї справи було порушено кілька статей Європейської конвенції з прав людини, зокрема щодо права на справедливий судовий розгляд, права на повагу до приватного й сімейного життя, а також меж використання обмежень прав.
Про це розповідає News IO
Вплив на репутацію та професійну діяльність
ЄСПЛ наголосив, що внесення Артема Ситника до реєстру корупціонерів суттєво позначилося на його репутації, особливо зважаючи на його тривалий досвід боротьби з корупцією та зайняття високої посади в цій сфері.
«Це не лише кинуло тінь на його добре ім’я, а й підірвало довіру до всіх його професійних зусиль чи досягнень… З цього випливає, що оскаржуваний захід завдав шкоди як професійній, так і соціальній репутації заявника».
Суд окремо відзначив, що розгляд цієї справи в українських судах супроводжувався серйозними процесуальними недоліками: аргументи захисту не були враховані належним чином, що також позначилося на результаті провадження.
Підстави внесення до реєстру та деталі справи
Підставою для внесення Ситника до реєстру стало рішення Сарненського районного суду Рівненської області, який оштрафував його на 3 400 гривень за порушення обмежень щодо одержання подарунків. Апеляційний суд підтримав це рішення. Раніше у ЗМІ з’являлися публікації про те, що Ситник та його родина неодноразово та безкоштовно відпочивали у мисливському господарстві «Поліське-Сарни» Рівненської області, витрати на що покривав їхній заможний знайомий. Артем Ситник запевняв, що оплачував проживання самостійно, однак, як зазначалося, підтвердити це документально не зміг.
У грудні того ж року Артема Ситника було включено до реєстру осіб, які вчинили корупційні або пов’язані з корупцією правопорушення. ЄСПЛ не призначив йому компенсації, оскільки заявник про це не просив, вважаючи достатньою сатисфакцією сам факт визнання судом порушення його прав.
«Заявник стверджував, що, незважаючи на те, що він зазнав матеріальної і моральної шкоди й поніс значні витрати на своє юридичне представництво у провадженні в суді, він вважає, що визнання судом порушення становитиме достатньо справедливу сатисфакцію в його справі. Суд не бачить причин не погоджуватися і постановляє, що встановлення порушення саме по собі є достатньою справедливою сатисфакцією за будь-яку моральну шкоду, заподіяну заявнику».