В Україні досі залишається невизначеною доля тисяч загиблих військових, чиї тіла не вдалося ідентифікувати через складні обставини війни. Сім’ї, як-от родина Анастасії Цвєткової, понад рік не знають, чи їхні близькі живі, чи загинули на фронті. Її чоловік Ярослав Качемасов зник безвісти біля міста Покровськ, що нині перебуває під окупацією російських військ. Відсутність офіційної інформації про військовополонених або загиблих ускладнює пошуки, а надія на новини від побратимів чи Міжнародного Червоного Хреста часто не виправдовується.
Про це розповідає News IO
Виклики ідентифікації тіл та роль ДНК-лабораторій
Українські судово-медичні лабораторії працюють із значним навантаженням, адже кількість тіл, що надходять, зросла в рази, а їхній стан часто не дає змоги здійснити просту ідентифікацію. Дружини та рідні зниклих подають ДНК-зразки, анкети та долучаються до пошукових груп у соцмережах, сподіваючись отримати бодай якусь інформацію.
«Найважче було невизначеність, — сказала Цвєткова Reuters. — Коли твоя близька людина, з якою ти була поруч щодня протягом 11 років, і тепер — така інформаційна порожнеча, що ти просто нічого не знаєш».
З початку повномасштабної війни росії проти України щонайменше 70 тисяч українських військових і цивільних вважаються зниклими безвісти. Лише за останні чотири місяці понад 7 тисяч невпізнаних тіл надійшли до України у спеціальних рефрижераторних вагонах і вантажівках.
Мережу ДНК-лабораторій за два роки розширено з дев’яти до двадцяти, а кількість судових генетиків збільшено до 450. Проте масштабні обміни тілами стали новим викликом для експертів. За словами Руслана Аббасова, заступника директора центру судових досліджень МВС, лабораторії змушені працювати з рекордною кількістю останків, а кожна ідентифікація може тривати місяцями.
Організація роботи, труднощі та емоційний тягар
Кожне тіло отримує унікальний ідентифікаційний номер, а процедура ідентифікації включає перевірку особистих речей, документів, жетонів, особливих прикмет та ДНК. Часто слідчим доводиться брати зразки не лише з тіл, а й у кількох родичів, якщо біологічний матеріал самого військового відсутній.
Міністерство внутрішніх справ України зазначає, що через велику кількість тіл процес ідентифікації може тривати до 14 місяців. Лабораторії працюють у кілька змін, обладнані генераторами та акумуляторами, щоб не припиняти роботу навіть під час відключень електроенергії, спричинених російськими атаками.
З червня 2022 року Міжнародний комітет Червоного Хреста долучився до понад 50 операцій з репатріації тіл, допомагаючи Україні технічними засобами та спорядженням. Однак, за словами українських чиновників, росія ускладнює процес, іноді передаючи останки у безладному вигляді. Міністр внутрішніх справ Ігор Клименко наголошує на численних випадках, коли останки однієї особи розміщені у кількох мішках.
За офіційною статистикою, за останній місяць Україна отримала понад 11 тисяч тіл, з них понад 6 тисяч лише у червні. Проте багато з них залишаються невпізнаними, що посилює болісну невизначеність для родин загиблих. Українська влада не розкриває кількість тіл, переданих росії, щоб не оприлюднювати масштаби втрат та проблеми евакуації з окупованих територій.
Поки слідчі працюють над ідентифікацією, родичі зниклих зберігають надію. Дехто, як Анастасія Цвєткова, не хоче ідентифікації лише за ДНК, сподіваючись на повернення близької людини живою. Вона щомісяця поповнює мобільний рахунок чоловіка і щодня надсилає йому повідомлення, аби залишити хронологію свого життя для моменту їхньої можливої зустрічі.