Три тижні тому нафтовий ринок отримав найбільший шок в історії. Ормузька протока — артерія, крізь яку щодня проходить п’ята частина світових поставок нафти — фактично заблокована. Brent торгується вище $104. А Білий дім відповідає на це звичним мантрою: «Бури більше, Америко». Проблема лише в тому, що це не працює. І не спрацює.
Про це розповідає News IO
Масштаб кризи, якої ще не було
Поточний трафік через Ормузьку протоку скоротився до менш ніж 10 танкерів на добу порівняно з близько 60 у звичайному режимі. Це не просто «напруженість на ринку» — це повний колапс постачання з Перської затоки. Навіть у найгіршi моменти близькосхідних конфліктів 1970-х і 1980-х ринок не стикався з нічим подібним.
Адміністрація Трампа відреагувала набором заходів: схвалений новий офшорний проект BP у Мексиканській затоці — перший після катастрофи Deepwater Horizon у 2010 році, а також розпорядження відновити роботу каліфорнійської компанії Sable Offshore. Паралельно МЕА скоординувало випуск рекордних резервів — 400 мільйонів барелів від понад 30 держав.
Але аналітики одностайні: цього катастрофічно мало.
Чому американська нафта не вирішить проблему
США — найбільший виробник нафти у світі. Але навіть цей статус не робить їх пожежним шлангом для глобальної кризи.
По-перше, темпи зростання видобутку вже давно не ті. Американська індустрія нарощувала виробництво на 5–17% на рік у пікові роки першого терміну Трампа. Минулого ж року приріст склав лише близько 2,4% — і це за умов відносно мирного ринку та надлишку пропозиції.
По-друге, нафтові компанії сьогодні живуть за іншою логікою. Після банкрутств у 2014, 2015, 2018 і 2020 роках галузь стала принципово консервативнішою. Великі гравці — ExxonMobil, Chevron, ConocoPhillips — сьогодні витрачають значно більше на викуп власних акцій, ніж на розвідку нових родовищ. Типовий приклад: ExxonMobil лише минулого року направила $20 мільярдів на зворотний викуп акцій, витративши на геологорозвідку лише $1 мільярд.
По-третє, ринок диктує правила, а не Вашингтон. Нафтові компанії «керуються не примхами влади, а економічною реальністю» — і ця реальність не гарантує ні тривалості кризи, ні стабільних цін після її завершення.
Арифметика, яка не сходиться
Навіть якщо американські виробники максимально прискорять видобуток — а вони цього не зроблять — цифри катастрофічно не вписуються в масштаб проблеми.
Найбільші виробники в регіоні — Саудівська Аравія, ОАЕ, Кувейт, Катар, Оман, Ірак та Іран — мають загальну місткість наземних сховищ приблизно у 343 мільйони барелів. Тобто у разі зупинки постачання нафту можна буде зберігати лише протягом 22 днів.
А підсумок простий: щоб компенсувати блокаду Ормузу, потрібно знайти додаткові 15–20 мільйонів барелів на день. США за рік нарощують видобуток на 300–400 тисяч барелів на день у кращому разі. Різниця — більш ніж у 40 разів.
Аналітики Goldman Sachs попереджають: якщо низький рівень постачання через Ормузьку протоку збережеться, ціни на нафту можуть перевищити рекорд 2008 року і сягнути $147 за барель та вище.
Іранська блокада вже обвалила морський трафік на 70% і спричинила дефіцит сірки — сировини для добрив, мікрочипів і металургії. Тобто страждає постачання не тільки нафти.
Реальне рішення — не бурові вишки в Каліфорнії, а дипломатія та відновлення судноплавства. США заявили про готовність конвоювати танкери через протоку — але військові ресурси зараз зосереджені на військовій операції проти Ірану. Поки що паузи в постачанні тривають, і кожен новий тиждень відкладеного вирішення — це нові рекорди на паливних чеках по всьому світу.